21 квітня 2015 року може увійти в історію українського парламентаризму як історична дата. Цього дня був прийнятий перший офіційний документ, який визначає конкретний день початку російської агресії проти України. 259 голосами була прийнята Заява Верховної Ради «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків».
Чому цей документ важливий? По-перше, ця заява може стати підґрунтям для подання Україною правової претензії до Росії. У ній вперше перелічена хронологія збройного нападу росіян та їх загарбницької політики по відношенню до території України. Також чітко визначені міжнародні норми, які Росія порушує, не зважаючи на Мінські домовленості.
Окрім того, називаються конкретні приклади злочинів проти мирних людей. Серед них навмисні вбивства, тортури, масштабне знищення та привласнення майна, захоплення заручників, умисний напад на цивільне населення, ув’язнення, викрадення, насильне переміщення населення тощо. Згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду всі вони кваліфікуються як воєнні злочини та злочини проти людяності.
Україна, виходячи із цієї Заяви, нарешті на офіційному рівні заявила про свої вимоги до Росії – починаючи від повернення Криму, закінчуючи відшкодуванням у повному обсязі всіх збитків, яких зазнала через агресію «сусіда».
І що найголовніше, український парламент закликав міжнародне співтовариство до посилення санкцій для Росії та прискорення надання Україні розширеної фінансової допомоги і постачання зброї. І це не просто «попрошайничество», як люблять говорити «патріоти перед монітором». Це дійсно заява, підкріплена доказовою базою.
В цьому контексті досить дивно, що голосів «за» назбиралося трохи більше половини від усього складу Верховної Ради. І що ще не зрозуміліше, що майже 50% депутатів від пропрезидентського Блоку «прогуляли» цю визначну подію. Серед таких, нібито «відсутніх» у сесійній залі цього дня, і броварський депутат Павло Різаненко.
Що ж спонукало народних обранців піти у розріз державній політиці та проігнорувати таке важливе голосування? Можливо, дехто не бачить у цій Заяві необхідності, адже 27 січня 2015 року Верховна Рада вже прийняла рішення про визнання Росії країною-агресором. Проте, з Павлом Різаненком все досить зрозуміло. Адже він і за визнання Росії агресором не голосував. В кінці січня він, мабуть, ще не відійшовши від новорічних свят, вирішив, що це голосування не гідне його присутності. До речі, на сторінці «Команди Павла Різаненка» у Фейсбуці, яка була створена під останні парламентські вибори, ображений читач написав показовий відгук: «Нелюд Різаненко не проголосував за визнання Росії країною-агресором!». Цим коментарем він уособив думки багатьох, в тому числі і виборців броварського депутата.
Виходячи з цього, не викликає подиву його черговий «прогул» нового голосування проти Кремля. Адже з якого це дива він би підтримував посилення санкцій по відношенню до країни, яка «поставила його на ноги» та надала «путівку в життя»? Ігноруючи це голосування, він мабуть думав, що Україна не потребує розширеної фінансової допомоги, адже у нас же й так все на «вищому рівні». Можливо, Різаненко не вважає, що тисячі безневинно убитих на Донбасі українців – це воєнний злочин. Інакше пояснити його крок просто неможливо.
Мабуть слід очікувати чергову слізну депутатську заяву, що цього дня він захворів, був на «гробках» чи у якомусь «плановому» закордонному вояжі, які так полюбляє Павло Олександрович. Проте, фізична присутність Різаненка у Верховній Раді у цей день зафіксована і у стенограмі, і у телетрансляції. Тож такі «відмазки» цього разу не пройдуть.
Як розцінювати такий «наплювацький» крок майже половини депутатів, в тому числі й «прогульника» Різаненка, і чи вважати їх після цього патріотами України – вирішувати кожному особисто. Показовим у цьому контексті є вислів одного з представників депутатського корпусу перед цим голосуванням: «…кожен депутат, який не голосуватиме за Постанову – це агент Кремля, і це п’ята колона. Або це людина, якій наплювати, тому що війна йде на кількох фронтах і один з найважливіших – це міжнародний».
Поки що, на жаль, світ бачить, що Україна, як у старі добрі часи Помаранчевої революції, демонструє «розбрід і хитання». Світ також розуміє, що кредит довіри до України сьогодні майже сплинув. Невже депутати, які 21 квітня не голосували за історичну заяву, цього не розуміють? Невже не можуть поставити суспільне вище за особистісне? Історія розставить крапки над «і» та покаже, хто є істинним патріотом, а хто цинічно працює на благо північного сусіда.
Анна Межова
