25 лютого броварській громаді було продемонстровано незвичайну реліквію – печатку князя Київської Русі Святослава Хороброго, якій понад тисячу років, і яка, вціліла та дивом дійшла до нашого часу. Історія її походження та визволення з Росії дуже незвичайна та цікава. Про це у залі МКЦ «Прометей» слухачам повідав Олександр Алфьонов, кандидат історичних наук, керівник Всеукраїнської компанії «Пам’ять Нації».
Історія знахідки огорнена таємницями, але завісу дещо привідкрив пан Олександр. В кінці 1970-х років очільники місцевих партійних служб вирішили святкувати 1500 років місту Києву. В зв’язку з цим, розгорнули масштабні роботи археологічного, дослідницького та наукового векторів, почали відновлювати важливі для столиці історичні пам’ятки. Звісно, що в складі археологічних експедицій працювали історики й археологи з Росії. Один із них, знаючи, що часто в історичних місцях знаходять багато дрібних артефактів, просто в центрі Києва, під час будівельних робіт, розпитує у працівників, чи не натрапляли вони на щось цікаве, як то монети, чи старовинні предмети. Швидше за все він знав, що саме потрапило до його рук з пригоршнею старих знахідок, а можливо й не відразу, але факт в тому, що так печатка була куплена, і поїхала в приватну колекцію науковця, десь на околицю Москви.
Як виглядала печатка князівської доби? Це невеликий свинцевий кружечок, розміром з наших 25 копійок, всередині якого проходить канал для шнурка. Такі печатки прикладали до важливих документів чи листів на шнурки або стрічки, на зразок сучасних пломб.
Свою печатку Святослав створив в Болгарії. На обох її сторонах зображено княжий знак – двозуб. Цей знак був особистим символом Святослава. Під ним літери АРХО, що є частиною єдиного відповідного грецького слова «архонт» – тобто князь. На зворотній стороні, окрім двозуба, лишились літери СФЛА – це середня частина імені Святослав, яке в грецькій мові звучало як «Свендосфлавос». Саме двозуб послугував праобразом сьогоднішньому гербу України – тризубу Володимира. Володимир додав середній зуб, як новий елемент у знак батька, для того, аби відрізняти обидва символи.
Про знахідку так ніхто й не дізнався б, але доля розпорядилась інакше. Після смерті науковця, рідні почали розпродувати його особисті речі, знайшовши і цей предмет. Очевидно, вони виявили бажання дізнатись його цінність, аби продати у Новгородський музей. Таким чином розголос пішов у вузьких колах. І дійшов до українського експерта в цьому питанні, власне, до Олександра Алфьорова, нашого оповідача. Він, недовго думаючи, зв’язується з Андрієм Білецьким, і всіма правдами і неправдами, силами полку «Азов» через 2 два тижні реліквія повертається на Батьківщину. Особливо вражає той факт, що в нас не було до цього жодних подібних знайдених речей у музейних фондах і за останні багато років це перше подібне, без перебільшення, визволення з полону.
Зараз Святославова печатка подорожує в форматі презентації містами України, аби кожен своїми очима міг побачити живу історію. Як зазначає Олександр Алфьоров, на її шляху вже було не менше 50-ти міст. По завершенні мандрівки, вона повернеться до Державного музейного фонду України.
