КВАРТИРА З ХИМЕРАМИ АБО КРИМІНАЛЬНА ІСТОРІЯ КУПІВЛІ-ПРОДАЖУ

Квартири, машини, будинки та інша нерухомість – ласий шматок для шахраїв. Способів продати квартиру померлого одинака, виявляться, безліч. І кінці знайти дуже важко. Така історія сталася і у нашому місті. Вона до сих пір має більше питань, ніж відповідей

НОМІНАЛЬНІ ВЛАСНИКИ АБО ФІКТИВНІ СПАДКОЄМЦІ

Коли помирає людина, в якої не залишилось рідних чи близьких, її квартира має переходити державі. «Бувають такі ситуації, але над­звичайно рідко. Як правило, на житло є претенденти, спадкоємці або люди заключають договори довічного утримання з наступним успадкуванням житла. Можна сказати, що таких справ було одиниці за десяток років», – каже заступник начальника відділу з житлових питань Наталія Коник.

Однак, історій, гідних пера великого Едгара По, про те, як померлі власники квартир через деякий час після відходу у інший світ, воскресали на декілька годин та продавали власне житло, без­ліч. Іноді такі потойбічні історії трапляються навіть з відомими публічними персонами.

У березні 2013 року, широкого розголосу набув випадок продажу у столиці через підставну «спад­коємицю» квартири ведучого кулінарного шоу Ігора Добро­вольського. Чоловік помер у 2009 році, жив він один, родичів у нього не було, заповіту на квартиру він не складав. Тож помешкання мало опинитися на балансі ЖЕКу. Однак, квартира Добровольського до житлового фонду міста так і не потрапила. А через деякий час там з’явилися нові власники, які купили квартиру у «спадкоємиці».

За словами юристів, такий «фінт» зустрічається досить часто. Іноді «працюють» цілі групи підпри­ємливих ділків, які привласню­ють собі квартири померлих одинаків. Відомі й випадки, коли законні спадкоємці з подивом дізнаються, що квартира, яка за заповітом належить їм, вже має нових господарів,які ніби-то купили житло…у власника, тобто покійника. Схоже, що в Броварах діяла саме така шахрайська група. А історія розпочиналася так.

БРАТИКИ-СЕСТРИЧКИ

З 23 лютого 1988 року мешкала у Броварах за адресою бульвар Незалежності, 21, кв. 73 пані Тамара, 1950 року народження. Разом з нею в однокімнатній квартирі був зареєстрований пан Микола, який приходився Тамарі рідним братом.

На жаль, жінка страждала пси­хічним захворюванням, тому була визнана недієздатною, а у травні 2009 року брата було призначено опікуном Тамари.

У серпні того ж 2009 року Микола від імені своєї підопічної подав заяву про передачу у приватну власність квартири. Оскільки документи були в повному порядку, вже наступного дня було видано свідоцтво про право власності на ім’я Тамари. В подальшому право власності на вказану квартиру було зареєстро­вано в КП «ББТІ». Протягом шести років – до квітня 2015 року – про цю квартиру ніхто не згадував, живуть собі люди, та й живуть, але, виявляється, не в повному складі. Буквально наступного дня після отримання права власності на квартиру, ще у 2009 році, пані Тамару було знято з реєстрації та направлено до спецзакладу в Черкаську область.

ПОЧИНАЮТЬСЯ ДИВА

У квітні 2015 до начальника управління комунальної власності звернувся такий собі громадянин, назвемо його Владиславом Віленовичем, який є мешканцем Броварського району, з прохан­ням видати дублікат свідоцтва на право власності на квартиру №73 по бульвару Незалежності, 21. Причина – втрата даного свідо­цтва. До заяви було надано копію паспорта В.В. та копія довіреності. Даний документ уповноважував громадянина В.В. від імені пані Тамари вчиняти будь-які дії щодо вищевказаної квартири. Довіре­ність була складена – запам’ятайте цю дату! – 9 квітня 2015 року та посвідчена приватним нотаріусом Київського нотаріального округу.

І все б нічого, якби не пильність та прискіпливість міських чинов­ників, яких так часто лають за бюрократизм та буквоїдство. Під час розгляду заяви було встанов­лено, що пані Тамара проживала у психоневрологічному інтернаті з 7 серпня 2009 року по день смерті – 21 жовтня 2014 року.

Тобто, дивним чином покійна Тамара через півроку після смерті воскресла на декілька годин, 9 квітня 2015 року прийшла до нотаріуса і засвідчила власноруч вищеозначену довіреність на громадянина В.В. Такі от дива… Як кажуть, було б смішно, якби не було так сумно.

ЕПОПЕЯ ТРИВАЄ

Якщо ви думаєте, що на цьому дивні речі навколо квартири припинилися, то ви глибоко помиляєтесь. Хоча, справі був «даний хід» та розпочато роз­слідування шахрайства і підробки документів, у квартирі з’явилися нові мешканці. До начальника ЖЕК №3 у липні 2013 року поступила заява від пильних сусідів, де зазначалося, що у квартирі №73 невідомі особи вивозять речі, під»єднують кабель до щитка та проводять ремонтні роботи. На питання хто вони, сказали, що родичі покійної Тамари і нові господарі житла.

ЖЕК №3 звернувся до право­охоронних органів та отримав відповідь – ознак кримінального правопорушення перевіркою не виявлено. А те, що квартира була продана завідомо шахрайським шляхом розбиратися не стали.

Згідно наданих в ЖЕК доку­ментів, громадянин Владислав Віленович продав квартиру (згідно довіреності, підписаної воскреслою покійницею) пану Єгору, який є мешканцем Луган­ська. Він тут же видав довіреність пані Людмилі, яка зареєстрована у м. Бровари. Вочевидь, житло знов готували для перепродажу.

Уявляєте, скільки людей заді­яно в схемі? І не факт, що це всі виявлені фігуранти справи.

ЗАМІСТЬ ЕПІЛОГУ

На сьогодні справа «висить у повітрі». Юридичний відділ міськвиконкому вкотре направляє матеріали справи до міліції та про­куратури, звідти поки що «ні пари з вуст». У химерній квартирі тихо. Тільки темними-темними ночами за дверима можна почути якийсь шурхіт…Чим закінчиться містична справа, чи оселяться в квартирі №73 справжні, законні власники – хто зна. Питань і досі набагато більше, ніж відповідей.

Олена Марченко