Робоча група у складі депутатів Олександра Корсуна та Сергія Батюка, спільно з спеціалістами юридичного управління Світланою Якуніною та управління ЖКГ міськради Ольгою Нетесою, 15 червня відвідали гуртожиток, що на Гагаріна 12А, щоб перевірити чи відповідають дійсності багаточисленні скарги людей на відсутність нормальних житлових умов.
Мешканці цього сумнозвісного гуртожитку з 2017 року боряться за право приватизації кімнат, у яких живуть більше 10 років. Проблема в тому, що гуртожиток перебуває у комунальній власності, але господарське відання на Броварському заводі бетонних конструкцій, – це попередній власник соцжитла, який і не дає дозволу на привласнення кімнат.
Крім того, свої житлові умови, люди вважають абсолютно непридатними. Адміністрація гуртожитку апелює величезними боргами за комунальні послуги, мовляв, якби жильці платили вчасно, то було б за що робити ремонт, міняти сантехніку, оновлювати кухні тощо.
Під час сьомої чергової сесії, реагуючи на звернення по допомогу ініціативної групи жителів гуртожитку, міський голова Ігор Сапожко запропонував створити робочу групу з депутатів та спеціалістів, щоб ті все ж оглянули житло та зробили кваліфікований висновок для подальшого розв’язання проблемного питання.
Особливості «общажного» проживання: дірка, замість унітазу та VIP-кімнати для гайстарбайтерів
На візитерів в гуртожитку чекало багато «сюрпризів» і облуплена штукатурка на стінах, то був не найгірший з них. Наприклад один бойлер об’ємом на 100 літрів, призначений для обслуговування 192 проживаючих у гуртожитку. Душові кімнати вдень зачинені. Водні процедури доступні людям по дві години зранку та увечері.
Вбиральні є на кожному поверсі. Не завжди обладнані унітазами, на останньому поверсі «високі п’єдестали» з дірками – це чоловічий туалет. Жіночих всього дві – на третьому і першому. Тому жінки з п’ятого поверху можуть вибирати: пройтися до першого, чи бігом до третього поверху.
Відвідування сторонніми особами проживаючих на час карантину заборонено взагалі. Поки у місті для відвідувачів відновлюють роботу кафе, клуби та ресторани, мешканець гуртожитку може побачитися з друзями чи батьками, які привезли торбу з села, під порогом на вулиці. Одна з представників ініціативної групи Інна Демченко заселялася в гуртожиток 10 років тому, як молодий державний спеціаліст. Вона розповідає, що правила особливо не відрізнялися у «докарантинні часи»: про гостей заздалегідь повідомлялося коменданта, аби вона дала дозвіл на розділити з друзями свято.
Депутати також відмітили доволі «креативне» використання кімнат-залів. Це просторі приміщення, по одному на кожен поверх, задумані як ігрові для дітей, або спортзали для дорослих мешканців. Насправді там розставили ліжка і здають ліжко-місця гастарбайтерам за ціною окремої кімнати. Плата за використану ними воду та електрику рівномірно розподіляється між постійними жильцями гуртожитку.
Про що мовчить комендант: лічильники ховають під замок, а тарифи придумують самі?
Із тарифоутворенням за комунальні послуги, кажуть мешканці, взагалі біда. Походження тисячних боргів за комуналку від людей приховують. Орендна плата за проживання коштує працівнику заводу 750 гривень на місяць, не працівнику – 1150. Інна Демченко платить 860 гривень, бо відмовилася платити за деякі неіснуючі послуги, і має 35 тисяч боргу. Запевняє, що борг узявся невідомо звідки, адміністрація нічого не пояснює.
«Ми не знаємо звідки беруться, як обраховуються показники на електрику, воду та газ. Лічильники знаходяться під замком. Ніхто з нас (мешканців) їх не бачив. Сума платежу у всіх однакова, але керівництво сплачує комунальні згідно лічильника. Куди зникає різниця?», – розповідає Інна.
Оплату жильці можуть вносити аж на чотири різних банківських рахунки. Або готівкою на руки коменданту. Звісно, квитанцій вона не видає. Спроби діалогу між мешканцями та адміністрацією приречені на провал.
Інна стверджує, що покращення умов і приватизацію хочуть без виключення всі, хто проживає у гуртожитку. Але працівників заводу (а таких тут 93 людини), дирекція попередила: у боротьбі за покращення, вони гарантовано втратять роботу.
Перемовини з рештою населення завжди завершується вказівкою на двері: «Не подобається – збирайте речі й шукайте собі квартиру».
До слова, журналіст «Громадського ревізора» звернувся до коменданта гуртожитку Наталії Василівни з проханням надати офіційні списки боржників за комунпослуги, з розшифровкою яка кімната, за що саме і скільки винна.
Наталія Василівна запевнила, що документи будуть найближчим часом, але ні того дня, ні наступного редакція їх не отримала. Здається, офіційні папери тут не поважають. Адже навіть у мешканців немає ані угоди на проживання, ані договору про оренду житла.
На підставі чого тоді усі ці люди десятиріччями живуть на Гагаріна, 12А? Представники заводу, які теж взяли участь у обговоренні цієї проблеми під час засідання депутатської комісії з комунальних питань, запевнили, що й гадки не мають, хто ці особи, що «захопили» усі поверхи соцжитла та ще й судяться з ними п’ятий рік поспіль.
«От були б у них документи на руках, вже б давно закінчили цю судову тяганину», – кажуть. Але жителям то звучить, як насміх. Єдина надія – на владу. Щоб гуртожиток повністю перейшов у комунальну власність, тоді й кімнати приватизують і ремонт спільними зусиллями зроблять.
