Авіакатастрофа, яка сталась між Броварами і Княжичами 12.12.1990р., запам’яталась тим, що по засніженому полю були розкидані мандарини, поряд з якими лежав розвалений чотирьохмоторний повітряний велетень-літак, що зазнав аварії.
Преса досить лаконічно повідомила про цю надзвичайну подію. А місцева влада взагалі промовчала, адже ще існував Радянський Союз і подібні аварії не додавали авторитету цивільній авіації.
Та звістка швидко розлетілась навколишніми селами. Знайшлися ті, хто бачив саме падіння літака і його уламки; хтось навіть встиг назбирати мандаринів на княжицькому полі, а працівники лікарні розповіли, що поранених пілотів привезли в хірургічне відділення Броварської лікарні.
Мимоволі виникало питання: а що було б, якби літак впав на житлові будинки міста і що сталося насправді?
Літак АН – 12, що належав підприємству АНТК імені Антонова, вилетів з Батумі, щоб за завданням столичної міськради доставити киянам мандарини до Нового року та Різдва. Літак пілотував командир Анатолій Слободянюк і чотири члени екіпажу.
Завантажились і вилетіли додому о 13 год. 30 хв. При підльоті до Києва почали зниження. На висоті шість тисяч метрів увійшли в густу хмарність. Як згадує учасник польоту Віталій Комов, командир наказав увімкнути систему від обледеніння.
В цей час щось сталося. Змінилась тональність і робота двигунів. АН почав провалюватись з швидкістю 25-30 метрів за секунду. «Двигуни стоять!» – крикнув хтось з технічної групи. Кинулись до ілюмінаторів.
«В те, що я побачив, – свідчить Віталій Комов, – не хотілось вірити: гвинти не крутились. Теоретично такого не могло бути, щоб чотири автономні системи без видимих причин в один момент вийшли з ладу».
Екіпаж намагався запустити почергово двигуни, але марно. Максимум волі в критичній ситуації проявив командир Анатолій Слободянюк, котрий блискуче справився з двома основними завданнями: не дав машині ні звалитись, ні перевернутись.
«На висоті 1000 метрів – згадує Анатолій Слободянюк, – коли я зрозумів, що запустить двигуни не вийде і ми приречені, головна була думка – не завдати горя людям на землі. Тому тримав швидкість 390 км/год. достатню для виконання маневру у випадку виходу на будинки в Броварах».
«Трьоххвилинне падіння відбувалося, як одна мить, – згадує Віталій Комов, – тільки з висоти десь 100-120 метрів ми змогли нарешті побачити, куди летить машина. Спереду Бровари… Змінюючи курс, Слободянюк здійснив правий крен, незважаючи на те, що на нас стрімко наближались дроти ЛЕП, а це – вірна смерть. Нам поталанило: літак порвав колесами шасі верхній нульовий провід. І ось висотомір показує нуль. Вбігаю в кабіну і кричу: «Швидко упирайтесь, хто у що може», – згадує пілот.
Момент удару об землю передати неможливо. «Це було справжнє пекло, – і зараз переживає Комов – гуркіт, скрежет металу. Мене кинуло так, що я вдарився об стелю. Перший удар був настільки сильний, що вирвало колеса шасі. Відлетіла ліва напівплоскість. Далі літак, наче м’яч, підстрибнув. Ми були як пісчинки в центрі тайфуну. В цю мить ще один удар – і літак розколюється, як горіх. Останнє, що запам’яталось, – мандарини боляче б’ють в обличчя».
Пілоти отямились в темряві. Почали допомагати пораненим і витягати їх з розваленого літака ближче до дороги. Вже пізніше постраждалих підібрали машини «Швидкої допомоги» і відвезли в Броварську лікарню.
Віталій Комов зазначає, що він вважає, це дійсно був подвиг командира екіпажу. Адже через недостатнє знання матеріальної частини була допущена помилка другим пілотом і тільки певний збіг обставин, а також професійність Анатолія Слободанюка дозволили врятувати людей і не заподіяти горя жителям Броварів. Важко уявити, що було б, якби вантажний лайнер вагою більше 50 тон на шаленій швидкості, влетів у висотні будинки, школу чи дитячий садок…
Тому зараз, через 30 років після авіакатастрофи, хочеться подякувати Анатолію Слободянюк за його героїчну роботу, за врятовані і збережені людські життя.
У Броварському краєзнавчому музеї відкрилась тимчасова експозиція фотоматеріалів, про авіакатастрофу між Броварами і Княжичами 1990 року, де можна більш детально ознайомитись з вищезгаданою подією.
Матеріали підготовлені Корявим В.М. за публікаціями газети «Хрещатик», спогадами та світлинами з особистого архіву Анатолія Слободянюка та Віталія Комова
