Вячеслав Завальний їхав у Маріуполь який щохвилинно здригався вибухами, місто щогодини шматували ворожі обстріли, але у центрі того пекла залишилися його дружина і маленький син
Він поспішав рятувати найрідніших та навіть не припускав, що насправді вони побачаться не завтра, не через тиждень, не скоро. Думав, що залишає Бровари на кілька днів, але й гадки не мав, що повернеться сюди через рік.
«У Маріуполі не припинялися важкі обстріли, з початком бойових дій у місті зник мобільний зв’язок, лише 16 березня з’явився дуже слабкий сигнал. Так татовій дружині вдалося повідомити, що вони живуть у підвалі та їм потрібна допомога, бо без свого авто виїхати з Маріуполя неможливо», – нині згадує донька Вячеслава Карина Малахова-Дячук.
У той день чоловік вже знаходився у Запоріжжі, шукав найменшої можливості дістатися Маріуполя. 22 березня його авто зупинили росіяни на першому блокпості вже окупованого міста та затримали «до з’ясування обставин».
Вячеслав ще встиг зателефонувати дружині, щоб шукала можливість евакуюватися самій. Попередив, що на нього, напевно, розраховувати вже не варто.
«Зв’язок із татом обірвався у той же день. Аж наприкінці квітня зі мною зв’язався чоловік, якого повернули по обміну, та сказав, що бачив мого тата живим в курському СІЗО. Але звертатися до всіх державних та гуманітарних організацій які існують в Україні та в світі ми почали ще в березні, усюди писали листи, аби повернути батька, створили петицію, щоб привернути увагу влади до складного становище саме цивільних заручників», – розповідає Карина.
В Україну Вячеслава повернули з іншими бранцями 8 січня. З моменту, коли чоловік ступив на вкраїнську територію, вдома майже не був – суцільне лікування та реабілітації. Донька каже, що на батька чекає декілька операцій, потім знову реабілітація.
«І це скінчиться. Нарешті настане період, коли уся родина буде разом без жодних обмежень. Зараз, насамперед, від усіх нас, хочу сердечно подякувати з допомогу та підтримку міському голові Броварів Ігорю Сапожко, депутатському корпусу міста, нашим друзям і кожному мешканцю. За те, що у чорну годину, яка для нас тривала майже рік, допомагали з пошуком рідної нашої людини, за те, що завдяки згуртованості та злагодженості дій, тато тепер вдома. Спасибі кожному, хто не залишився осторонь», – наголосила донька Вячеслава.
