А коли ви в останній раз були у лікаря? І чому так давно? Більшість броварчан звикли терпіти до останнього і звертатися до лікарні лише, коли «припече». А як же щорічні обстеження? Звідки така нелюбов до закладів медицини? Розбирався «Громадський Ревізор».
Як лікуються в нашому місті? Захворів, з носа потекло, випив перед сном пакетик «Фервексу» та й побіг зранку на роботу. Як що легше не стало, то ще носа можна закрапати. Та чи вирішує це проблему? Чому б не звернутися одразу до сімейного лікаря, не пройти курс лікування та не повертатися більше до цього питання. Та це ще добре, якщо проблема з простудою. А якщо спина болить, чи шлунок. Чому броварчани радше займуться самолікуванням ніж звернуться до фахівців?
«Як іти до лікаря, то це день, щонайменше, з життя випадає. Одразу пропишуть мільйон аналізів здати, кучу спеціалістів обійти та й лікування розпишуть на декілька сотень гривень. Я краще бабусиними рецептами обійдуся», – каже Ірина.
Та «Ревізора» бабусини рецепти не влаштовують. Ми йдемо до Броварських медичних закладів ,аби на власні очі перевірити якість послуг.
Хто останній?
Перше, що кидається в очі – величезна кількість людей під кожним кабінетом. «Захворіла, треба лікарняний взяти на роботу. А тут повний бедлам. Спочатку дочекайся своєї черги до сімейного лікаря, потім візьми направлення і іди в іншу чергу. А я з температурою по маршрутках та по чергах… як би взагалі запалення легенів не отримати»,- жаліється одна з жінок у черзі.
Напевно, це одна з найбільших проблем державних закладів – черги. Звідки ж вони беруться та чи можливо їх уникнути? «У нас черги є постійно. І уникнути цього неможливо. Бо до нас же приходять не за талонами, а по необхідності. А зараз погода он як скаче. У багатьох гіпертонічні кризи, та й через цю сльоту ноги попромочували, біжать з простудами. Але годинами під кабінетами ніхто не сидить. Всіх встигаємо подивитися за прийом, а якщо потрібно, то й трохи довше прийомних годин затримуємось», – пояснює завідуюча амбулаторією №1 Людмила Темченко.
У Броварській районній лікарні також зізнаються, що черги в них є, але тут знають, як їх позбутися. «Якби люди дотримувались встановленої системи і спочатку йшли до сімейного лікаря на прийом, а потім з направленням вже до вузьких спеціалістів, то і черг би не було. А то як у людини спина болить, то одразу до хірурга біжить, оминаючи первинну ланку. Звідси й черги, і це при тому, що у нас єдиний в Україні заклад, що на сто відсотків забезпечений працівниками. Що вже казати за інших», – розповідає головний лікар БЦРЛ Валентин Багнюк.
Захворієш – грошей не наберешся
Наступна проблема – це фінансування. Це тільки в Конституції задекларовано, що медичне обслуговування безкоштовне. Реалії життя діаметрально протилежні. І не дай Боже вам доведеться лягати в стаціонар. Тут гроші готувати треба не тільки на медикаменти, а й на постіль та харчування.
«Я навіть не хочу лягати в лікарню. Скрипучі ліжка, по шість чоловік в палаті, жахливі туалети та душ… А обіди в їдальні. З чого вони їх готують? Та ще й грошей вимагають за все. Крапельниці, процедури, вологе прибирання. Якби вони у мене були, то я б в приватній клініці лікувався, а не тут», – емоційно розповідає Віталій.
«У нас велика нестача фінансування. Вже не маємо чим платити заробітну платню співробітникам за грудень місяць. Грошей взагалі немає. І це вже не кажучи про забезпечення ліками пільговиків та харчування в лікарні. Нам лише на нагальні потреби, як платня та енергоносії, щорічно потрібно 117 мільйонів гривень. Де їх брати, якщо всі наші звернення до обласної ради та губернатора ігноруються?», – хапається за голову Валентин Багнюк.
До того ж головний лікар зізнається, що за цей рік у їхньому закладі безкоштовно знаходилися на лікуванні більше 5 тисяч переселенців, кошти за яких їм ще й досі ніхто не відшкодував. А це щонайменше 30 мільйонів.
А от у первинної ланки справи ідуть набагато краще. Своє фінансування вони отримують в повному обсязі. І це не дивно, бо потреби центру первинної медико-санітарної підготовки у десять разів менше, ніж у лікарні.
«За останні роки в нас дуже збільшилися обсяги фінансування. Тепер, окрім власних автомобілів на амбулаторіях та відкриття нових приміщень, ми маємо ще й можливість закуповувати ліки на першу та невідкладну допомогу. Цього року нам було виділено 15 мільйонів гривень і нам їх повністю вистачило. Ми не маємо боргів по заробітній платні, виписуємо премії працівникам і матеріальну допомогу малозабезпеченим», – звітує Ігор Кравцов.
Наступного року первинна ланка розраховує на 17-18 мільйонів з бюджету. На них, окрім заробітної платні та ліків, планують додатково придбати декілька легкових автомобілів для невідкладної допомоги, бо «Газелі», якими вони користуються зараз, потребують дуже багато палива і коштовні в експлуатації.
Головне – ставлення
Звісно черги та фінансування – це не всі проблеми. Більш за все пригнічують недоброзичливі погляди лікарів. Деколи пацієнти стикаються з відверто байдужим ставленням. Звісно медиків можна зрозуміти – за день таких пацієнтів у них до сотні і кожен зі своєю «бідою». Та й всі ми люди і маємо поганий настрій, а ще й з державною зарплатнею.
«Я розумію, що у неї можуть бути проблеми вдома. Та вона ж у першу чергу на роботі! І повинна приділяти стільки уваги, скільки мені потрібно. Як не подобається спілкуватися з людьми, то хай шукає іншу роботу. Нащо вона сюди влаштовувалася?!», – впевнено заявляє Вікторія. Вікторія працює касиром в супермаркеті. І на наше питання чи завжди вона усміхнена та привітна з покупцями сором’язливо відводить погляд…
З усього вислуханого та проаналізованого можемо зробити висновок: державна медицина в Броварах, як і по всій Україні недалеко відійшла від радянських стандартів. Але позитивна динаміка все ж присутня, питання впирається в фінансування. Що буде через п’ять-десять років подивимось згодом, але сподіваємось на краще.
Кристина Славінська
