Верховна Рада України упевнено тримає провідні позиції за рівнем недовіри з боку українців. Так, згідно із соціологічним опитуванням Центру Разумкова, опублікованим у кінці березня 2015 року, діяльність парламенту повністю підтримують тільки 3,9% опитаних. Тих, хто не підтримує – більше половини. І цей показник збільшується від місяця до місяця.
У грудні ж минулого року інше опитування показувало, що 47% українців не знають, хто був обраний депутатом у їхньому окрузі. Законодавчий орган сприймається українцями виключно як елемент збагачення народних обранців, яких народ вибирав в більшості наосліп та для галочки. Бровари друге скликання поспіль представляє Павло Різаненко. Ми намагалися проаналізувати, чи знають броварчани свого депутатамажоритарника та яку користь отримали від того, що двічі надавали йому підтримку на виборах. Аби не бути голослівними, ми провели невелике опитування серед мешканців нашого міста. Запитання було просте: «Чи знаєте ви, хто є депутатом Верховної Ради від Броварів?». Місце проведення опитування вибрали у центрі, адже підозрювали, що у віддалених районах міста люди взагалі можуть не цікавитися такими питаннями. Яким же було наше здивування, коли і на Майдані Свободи практично не знайшлося людей, які б змогли бодай прізвище народного депутата назвати.
«Хто їх вибирає? (народних депутатів – ред.). Вибирають ті, хто біля них треться. А взагалі, хто в нас депутат? (підказуємо, що Павло Різаненко – ред.) А… той допоможе. (посміхається). І при Януковичі він був, і зараз. Оце, як ви підказали, то ми згадали, що Різаненко. А так, я не думаю, що Різаненко щось путнє зробить. На мою думку, що всі ті, хто був при Януковичі, щоб нікого не було при Порошенко», – відповіли нам дві жінки пенсійного віку.
Вторить їм інша пенсіонерка, у якої ми також поцікавилися, чи знає вона, хто представляє Бровари у Верховній Раді: «А, народний депутат, це ж цей, підождіть, Різаненко? Ой, для нас нічого не робить. Може щось і робить, але я не чула, щоб хтось щось робив. Ми їх вибираємо, мусимо, йдемо, бо за когось потрібно голосувати».
Після перших отриманих відповідей, ми подумали: якщо депутата Павла Різаненка не знають пенсіонери, можливо молодше покоління нам дасть інші відповіді. На жаль, наші сподівання були марними. «Сейчас скажу. Не Резниченко. Как фамилия? А, Ризаненко, да (після підказки – ред.). По крайней мере слышала о том, что он что-то делает. Но лично я не коснулась этого, не соприкасалась», – відповідає нам молода жінка, продавець квітів.
Після години пошуків броварчан, які б знали свого депутата, нам вдалося натрапити тільки на одного молодого чоловіка, який би вірно назвав його прізвище і навіть голосував за нього. Проте, оцінювати його діяльність чоловік навідріз відмовився. Всі інші опитані, або не знали, хто в нас народний депутат, або не голосували за нього. При чому ми намагалися поговорили з людьми різної вікової категорії, різної статі та достатку. Фактично, наше опитування в повній мірі підтверджує статистику про те, що більшість українців таки не знають своїх депутатівмажоритарників.
ЧОМУ ТАК ВІДБУВАЄТЬСЯ?
Більшість кандидатів в депутати, аби отримати заповітний мандат, готові обіцяти своїм виборцям золоті гори. Практично у кожній передвиборчій програмі можна прочитати про тотальну боротьбу з корупціонерами та подання законопроектів, які виведуть життя виборців на європейський рівень. Проте, як тільки вони отримують депутатську картку, все це залишається тільки на папері.
Ми намагалися зрозуміти, чому так відбувається у Броварах, у яких є соціально активні громадяни та які не пасуть задніх у висловленні громадської думки. Висновок напрошується сам собою: мабуть, за два неповних депутатських строки, броварський депутат не зміг зарекомендувати себе, як людина діла. Поки що він гарно справляється виключно на словесному полі.
Свого часу Різаненко брав участь у «поверненні» броварчанам 7 гектарів землі у парку «Перемога», які раніше орендував «масажист Азарова» Сергій Федоренко. От тільки тепер майже на тому самому місті побудували розкішний ресторан. Оскільки наразі розважальний заклад належить близькому до Різаненка депутату Броварської міськради, то його перестало хвилювати питання, яким чином ця земля орендується у рекреаційній зоні. Тобто фактично ніякої землі у парку «Перемога» народний обранець не повернув броварчанам.
З останніх «гучних» справ – зірване прийняття Генерального плану, який видавався йому нібито сумнівним з точки зору розбудови міста.
Багато шуму та пишномовних слів пролунало з вуст Різаненка з приводу багатостраждальних земель Радіопередавального центру. Як з’ясувалося у Верховному Суді, депутат з самого початку примудрився подати свій позов не до того суду. Тепер справа повернулася на етап дворічної давнини. Тобто і тут успіхи ніякі.
Закон «Про статус народного депутата» нам говорить, що «Народні депутати, обрані в одномандатних виборчих округах, зобов’язані підтримувати зв’язок з виборцями своїх округів… вивчати громадську думку, потреби і запити населення, а у разі необхідності повідомляти про них Верховну Раду України та її органи, вносити пропозиції та вживати в межах своїх повноважень заходи щодо їх врахування в роботі органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій». (статті 7, 24).
Розглядати законодавчі напрацювання броварського обранця немає сенсу, оскільки вони жодним чином не стосуються поліпшення життя Броварів. Висновок напрошується сам собою: якщо депутат свого часу декларував необхідність відкликання з посад тих, хто не виправдовує довіри людей, то чи не повісив він тим самим собі «мотузку на шию»? Адже навряд чи можна довіряти тому, хто мало що зробив для отримання цієї довіри.
НЕДОЛУГІСТЬ ВИБОРЧОЇ СИСТЕМИ
Варто зазначити, що мажоритарка – це взагалі «більмо» на українській виборчій системі. Європейські структури неодноразово рекомендували Україні відмовитися від цього пережитку, який вбиває демократію. Зокрема, у 2011 році Парламентська Асамблея Ради Європи і Венеціанська комісія наполягали, аби наша країна не поверталась до змішаної системи парламентських виборів. Пропонувалося встановити регіональну систему з відкритими списками.
Про відкриті списки говорять багато. В тому числі в контексті наближення народного депутата до виборця. Поперше, виборцю надається можливість вибирати, не тільки які партії будуть представлені у Верховній Раді, але і які особистості будуть обрані від тієї партії, яку він підтримує. Саме це обумовлює широке поширення системи відкритих списків в країнах з розвиненою демократією. Проте, як дуже часто трапляється в Україні, всі гарні ідеї залишаються просто ідеями.
А між тим, саме приведення виборчого законодавства до європейських норм дозволить українцям обирати для представлення своїх інтересів у Верховній Раді не просто «обличчя», а конкретних людей з відповідними якостями та надбаннями.
Статистика говорить, що наразі абсолютна більшість українців, а точніше 79%, не знають, як саме вони могли б зв’язатися з депутатом, обраним по їхньому округу. Навряд чи такі катастрофічні цифрі можливі в ті й же Німеччині чи Швеції. До речі, у скандинавських країнах люди не просто знають, хто їхній депутат, вони мають прямий доступ до спілкування з ним. Кожен свій крок народний обранець декларує на особистому сайті, всі свої витрати, заробіток та навіть дозвілля він не боїться показати виборцям. Проте, нам до Швеції ще довго бігти, хоча скоріше у випадку України не бігти, а повзти. І поки виборча система застрягла у періоді застою, українці, в тому числі і броварчани, будуть пожимати плечима при запитанні: «А хто ваш депутат?».
Анна Межова
