«Шановна адміністрація газети «Громадський ревізор». Звертаюсь до вас стосовно наболілої теми. Стосується вона екологічного стану нашого міста. Все почалось з того, що у деякі дні я відчував дивний сморід в повітрі. Моє «розслідування» продовжилось розвідкою місцевості і вже дуже скоро загадка була розгадана. Причина забруднення повітря знаходиться неподалік від вул. Олега Онікієнка, 127 (біля заводу «Київгума»)»…
Саме такий лист ми отримали від нашого постійного читача, що мешкає на Торгмаші. Та це лише один факт. На жаль, «екологічних шкідників» виявилось набагато більше.
Як повідомляють броварчани, хімічний запах відчувають не лише жителі Торгмашу. Потерпають також мешканці бульвару Незалежності, вул. Симона Петлюри та Металургів. Люди в соцмережах обговорюють проблеми не стримуючи емоцій, адже їм вже наболіло. Особливо нестерпно «тягне» хімією вночі. Містяни стурбовані та скаржаться, що в таких умовах жити неможливо. «Громадський Ревізор» разом з чиновниками розбирався в проблемі та побував на усіх шкідливих об’єктах міста.
ФОП Шпильовий В. В. – головний біль Торгмашу
Ще на початку травня розпорядженням мера міста Ігоря Сапожка була створена тимчасова комісія з питання забруднення повітря у місті токсичними продуктами горіння.
Оскільки скарги броварчан були пов’язані із запахом від горіння гумових відходів, це кидало тінь на підприємство «Київгума». Керівництво «Київгуми», що ретельно та постійно слідкує за дотриманням усіх норм та вимог екологічного законодавства, звернулося до місцевої влади з проханням розібратися у ситуації.
11 травня створена комісія провела перевірку приватного підприємця по вул. Онікієнка, 124 Б.
Перше слово,що спадає на думку, коли потрапляєш на територію – згарище. Не підприємство, а суцільне попелище. На жаль, ані фото, ані газетна шпальта нездатна передати той смород, який висів у повітрі. Після такої ревізії у наших журналістів ще довго паморочилось у голові.
Фізична особа-підприємець, який орендує дану земельну ділянку, натомість, почав запевняти членів комісії, що скарги мешканців Торгмашу та прилеглих околиць, до їхньої діяльності не мають жодного відношення.
«Ми спалюємо на добу півкуба деревини. Небезпечних викидів ми не робимо», – зазначив В’ячеслав Шпильовий.
Та про яку деревину може йти мова, якщо куди не кинь оком – скрізь лежать купи автомобільних шин та розірвані мішки сажі. І все це просто неба під палючим сонцем. Звичайно, біля печей лежало кілька колод, та це радше можна назвати «прикриттям», яке поклали спеціально для комісії.
Як виявилось, дозволу на шкідливу діяльність у підприємця немає. Та і сам В’ячеслав Володимирович продовжував стверджувати, що викиди у атмосферу від спалювання деревини невеликі, тож і наявність фільтрів на виробництві не обов’язкова.
Не все гаразд і з системою охорони праці. Замість спецодягу підприємець пропонує гумові рукавички. А на питання фахівця спецвідділу, чи є на підприємстві протигази чи респіратори, пан Шпильовий відповів: «У нас тут є гарячий душ. Це те, що людям потрібно».
Після побаченого члени комісії зійшлися на думці, що потрібно обов’язково вивчити документи підприємства.
Стан справ на сьогодні:
Зараз підприємство не працює. Мешканці Торгмашу дихають вільно. Та чи надовго? За словами працівників спецвідділу контролю за станом благоустрою, підприємець виконує вимогу чиновників та не здійснює утилізацію небезпечних відходів, але до отримання відповідних дозволів. Чи вдасться отримати дозвіл на провадження діяльності, що становить підвищену небезпеку для мешканців міста, побачимо згодом.
Забруднювачі повітря на заводі «Стріла»
Як виявилось, у місті Бровари є ще одна компанія, яка займається переробкою шин. Саме туди відправилась комісія з перевіркою 14 червня.
ТОВ «Перспективні переробні системи», що розміщено на території заводу «Стріла», перероблює шини і в результаті отримує альтернативні види палива.
На сайті компанії навіть опубліковано робочий графік, за яким працюють на виробництві. Тож керівництво запевняє – ніякого запаху в нічний час не може бути, бо банально – вночі нічого не палять. Та факт залишається фактом.
Сама схема переробки складається з декількох етапів. Розпал котлів починається на дровах. При температурі 100 градусів випарюється вся вода, яка містилась у шинах. Далі при температурі «плюс» 170 виділяється паро-газова суміш і з неї забирають вологу – так звану синтетичну нафту. 5–6 годин на своєму газу працює устаткування – цього часу повністю вистачає для того щоб розкласти гуму на так звані «прості вуглеводи».
«Піролізні автоклави являють собою герметично замкнені автоклави, які перероблюють методом термічної деструкції відходи гумово-хімічних виробів, без доступу кисню,тому викиди від цього процесу не такі шкідливі, як приміром, шини, що просто лежать на вулиці і виділяють різні речовини», – сказав Роман Гордєєв, директор підприємства.
Система переробки не зовсім складна, щоправда звичайному громадянину, котрий не знається детально в усіх процесах, буде складно зрозуміти, що до чого. Комісія, що приїхала на перевірку, не змогла в повному масштабі оцінити всю ситуацію, адже на момент вивчення не працювала жодна з машин. Залишається лише здогадуватися, яким може бути запах із одразу декількох увімкнених систем.
Підприємство не здійснює контроль повітря на вміст забруднюючих речовин. Такі дослідження мають проводитись раз на рік. Окрім цього, територія не забезпечена запасами води. Щодо подальшої роботи підприємства, то вона можлива лише після усунення низки порушень.
За словами Олега Єжакова, буде проведена експертиза, зроблять відповідні заміри викидів шкідливих речовин у повітря.
«Разом з Держспоживслужбою будемо проводити дослідження повітря на вміст токсичних речовин. Потім звіримо наскільки ці показники відповідають допустимим нормам», – розповів Олег Миколайович.
Стан справ на сьогодні:
Хоч керівник і запевняв, що хімічний сморід «виробляє» аж ніяк не його підприємство, зараз броварчани розповідають, що після перевірки нічний сморід зник. Чи пов’язано це з роботою комісії чи ні, залишається лише здогадуватися. Варто зауважити, що провести експертизу не видається можливим. Для цього потрібно ввімкнути одночасно всі потужності, а керівництво ТОВ «Перспективні переробні системи» такої можливості не надає.
«Куди подіти чи як утилізувати» – питання, яким переймається світ
Переробка або ж утилізація різного роду відходів є однією з гострих проблем людства, адже про те, як з часом не захлинутися у власному смітті, мізкують вчені всього світу. І поступово знаходять вирішення проблем. Щоправда, у нас вони впроваджуються дещо повільніше.
Шини вивозять на звалища, де вони успішно «доживають свій вік», виділяючи у повітря та грунт шкідливі речовини. Використані шини – це одна із проблем, адже полімери, що входять до складу гуми, не піддаються розкладу, окрім цього, вони вогненебезпечні та при спалюванні виділяють в атмосферу небезпечні речовини.
Зараз, зі старих шин, як виявляється, можна зробити безліч речей: покриття для дахів із водовідштовхувальним ефектом, килимки для підлоги, підошви для взуття, безшовне покриття із гумової стружки для спортмайданчиків та, навіть паливо. І цим самим не дати шансу лежати «бомбі уповільненої дії» просто неба, під палючим сонцем. Щоправда, наслідки від різного роду переробки далеко не завжди позитивні.
Щодо переробки пластику, то ситуація дещо інша. Подрібнення та подальше використання пластикової «стружки», саме по собі, не є шкідливим процесом. Але тут справа в дещо іншому. Перш ніж потрапити на подрібнення, всі каністри проходять попередній етап очищення, тобто з них видаляється весь вміст. А залишків гербіцидів, судячи із забруднення, немало.
Сюрприз на вулиці Лісовій або бомба уповільненої дії
Переробка шин – це не єдине виробництво, що не дає людям дихати чистим повітрям. Як виявилось, хімічні речовини теж заважають спокійно спати мешканцям нашого міста. На перший погляд, нічого протизаконного у подрібнені пластикової тари у «стружку» немає. Але справа в тому, що перш ніж потрапити на подрібнення, всі каністри проходять попередній етап – очищення. Це означає, що вміст пляшок видаляється. А тут якраз і розкривається вся суть проблеми. Певно, сотні літрів рідини, що труїть все живе, опиняється прямісінько на землі. Звичайно, що це чимала економія коштів, адже «порядний» власник бізнесу навряд схоче додатково платити за безпечне усунення залишків вмісту контейнерів.
Серед пустих пляшок, що за свого «легального» життя містили певні хімічні речовини, є безліч гербіцидів різних виробників та способів дії. Одну з каністр ми розглянули уважніше і жахнулися. По-перше, прийнятна температура зберігання від -5 до + 25ОС. Оскільки це літо вже може «похвалитися» температурою повітря за 30ОС, умови зберігання порушено і невідомо як «поведе» себе хімічна речовина при підвищенні температури.
По-друге, зберігати препарат необхідно в сертифікованих складських приміщеннях, призначених для зберігання пестицидів. І пляшки відкривати у жодному разі не можна, щоб випари не поширювалися. У даному випадку, про належні умови зберігання на підприємстві «Інтерком» можна лише мріяти – пляшки розкидані просто неба. По-третє, концентрація розчину надзвичайно висока, адже однієї пляшки (5 літрів), вистачить, щоб «обробити» ділянку площею 1 гектар, і це при тому, що препарат буде напіврозведено водою. Можна лише уявити, як той нещасний клаптик землі витримує таке колосальне «навантаження хімії». В основному, на підприємстві виливають рідини, що за ступенем небезпеки відносяться до 2, 3 та 4-го класу.
І чи не найважливіше – недалеко від підприємства «Інтерком» функціонує ТОВ «Центр корекції розвитку дитини «Сіалія», який надає послуги дітям, в тому числі й інвалідам. Межі санітарно-захисної зони між дитячим закладом та підприємством, що переробляє вторинну сировину «Інтерком», не дотримано.
Стан справ на сьогодні:
Опісля тривалих перевірок підприємство «Інтерком» було закрито, адже у ході вивчення комісія виявила низку порушень. Серед них – порушення умов пожежної безпеки, санітарних та природо-охоронних умови, неналежне забезпечення працівників засобами індивідуального захисту та інші грубі порушення.
Приємно підводити підсумки, коли є позитивні результати. Тож тепер Бровари можуть спати спокійніше, адже повітря над нашим містом стало хоч трохи, але все ж чистіше.
Слава Одинець
КОМЕНТАР ФАХІВЦЯ:
Віталій Прокопенко, завідувач відділом лабораторних досліджень ДУ «Київський обласний лабораторний центр Держсанепідслужби України»:
Санітарні норми, що починали діяти ще за часів Радянського Союзу, передбачали поділ санітарно-захисної зони на 5 категорій: найбільш сувора зона впливу шкідливих виробництв обмежувала наближення до них на 5 км, менша загроза – до 1 км, до 500, до 300 та практично нешкідливі – до 100 метрів. І отак чітко було розписано всі напрямки народного господарства. Це і хімія, металургія, і побутове обслуговування.
І було чітко визначено, що санітарно-захисна зона не може бути меншою, ніж зазначена відстань. А проектом вже визначалась конкретна категорія для кожного підприємства в залежності від розміру виробництва. Вивчались технологічні процеси, які хімічні речовини викидаються.
І ми вже тоді дивились, чи витримана зона до житла, до водоймищ, до громадських установ. І на всіх етапах був контроль. А зараз такої служби нема. Ми функціонуємо, як центр лабораторних досліджень. Функції із лабораторного дослідження і повітря, і води залишились за нами. А ось погодження і дозволи, на жаль, вже багато років видаються без нас.
Всі підприємства є потенційно небезпечними, просто концентрації будуть більші або менші в залежності від розташування. Якщо завод працює,наприклад, із речовинами першого класу токсичності, то його розміщення до житла ніяк не може бути меншим за 1000 метрів. При дотриманні норм йде розсіювання у повітрі, концентрація зменшується. Якщо підприємство має бути розміщене за 1000 метрів, а воно розміщено ближче, наприклад, на 500 метрів, то все летить у кватирки людям і вони навіть уві сні дихають шкідливими випарами.
