Анні 23. Вона завела собі кота і вдруге купила саксофон. Працює на швейному виробництві та мріє про власний бренд одягу. Вважає себе щасливою. Вона живе життя
Два місяці тому Анна вийшла з камери СІЗО, де сім років відбувала покарання за вбивство рідної людини. У січні 2017 року, 16-річна дівчина поскаржилася бойфренду на бабусю. «Я вб’ю або себе, або її», — вимовила у розпачі. Суїциду подруги Артем (ім’я змінено з етичних міркувань), не хотів, тому бабусю вбивали жорстоко і довго.
Через сім років Анна пам’ятає кожну хвилину ночі з 11 на 12 січня. Зараз живе у Боярці, а у Бровари не може приїхати навіть у справах. На зустріч із журналістами «Громадського Ревізора» погодилася, щоб виговоритися.
«Це буде така собі сповідь, насамперед, потрібна мені. І гарний досвід, щоб на минулому врешті поставити жирну крапку», — сказала Анна. А вже під час зустрічі відверто зізналася, що якби могла повернутися у 2017 рік, то ні… вона не вчинила б інакше — все зробила б так само.
«У стані, якому перебувала тоді, як я ненавиділа… У мене й думки не виникало, що я можу вчинити якось інакше. Мені не шкода її (бабусю — прим. ред.). Навіть до мертвої я відчувала ненависть, таке зло було, коли бачила щось пов’язане з нею. Шкода Артема. До свого поламаного життя, я зламала життя і йому. Шкода маму. У той день вона втратила дві рідні людини — доньку (мене) і свою маму. Вибачалася перед нею не раз за це, але не прийму маминої пропозиції переїхати, щоб жити разом. Думаю, вона не до кінця мене пробачила. І згадуватиме мені про бабусю за кожної зручної нагоди».
Виховувала чи ростила власну вбивцю?
Мати, батько і молодший брат Анни мешкають у росії. Народилася в Іркутську, до десятирічного віку дівчинка росла у своїй сім’ї й мала цілком щасливе дитинство. Допоки не сталося те, про що Аня не хоче розповідати журналістам навіть зараз. Внаслідок того випадку бабуся приїхала у прикордонне російське містечко, де на той час мешкала її донька з родиною, й забрала онуку у Бровари. «На рік, а потім ти повернешся до мами», — пообіцяли малій. Проте через рік, і наступний, і ще, дівчинка залишалася у Броварах. Чому? Бо так треба, — говорили дитині.
“Бабуся така красива для мене була. Вважала її найгарнішою. Поки ми не почали жити разом. А потім вона стала інакшою, а я — її власністю. Часто мені повторювала, що маю бути слухняною, доки вона мене спонсорує. «Ти мій депозит». Це означало — без права вибору, рішень і вподобань. Хоча я не була складним підлітком. Ну пила. Та хіба цим кого здивуєш? Іноді прогулювала уроки, але бабуся про це знала“.
Онуку била часто. За нижчу 8-9 балів оцінку, за те що повернулася додому на 5 хвилин пізніше, не встигла відповісти на телефон… Аня згадує, як кожного ранку, перед школою, бабуся тотально оглядала кишені, рюкзак. Додому часто запрошувала спеціаліста, який перевіряв месенджери й соцмережі дитини.
«Четвертокласницею у школі я знайшла альбом з наліпками. Принесла додому, показала бабусі, мовляв, дивись, яка знахідка. Напевно, бабуся засумнівалася у моїй чесності, бо наступного дня до школи ми пішли разом. Повертати альбом. Вчителька розповіла про мої досягнення, подякувала, що альбом повернули, обіцяла передати власниці. І все. Ми відійшли на метрів 10 від школи, коли бабуся схопила мене за волосся й називаючи голосно злодійкою, поволокла додому. Намотувала волосся на руку, волочила, при тому обзивала такими словами, що тільки від неї їх і чула. Вдома мене побила, як завжди, широкою скакалкою».
Найбільше усі ці роки Аня хотіла повернутися до мами й тата. Плачучи, скаржилася мамі на бабусю. Та співчувала і обіцяла допомогти, але нічого не мінялося. Тільки бабуся знову била Аню — тепер за те, що жаліється мамі.
“Аня, вибач”, – проте Аня не змогла
«Я закінчувала 9-й клас і ми домовилися з мамою, що вона приїде та після мого випускного я нарешті повернуся додому. Вона приїхала. Поки я була на ранковій пробіжці, бабуся поставила мамі ультиматум: «Якщо ти її забереш, вважай — у тебе нема матері, у Ані — нема бабусі». Про цю коротку розмову мені стало відомо аж через три роки. А тоді я повернулася з пробіжки й щаслива кинулася з усіма родичами пакувати речі, мовляв, ура, я нарешті їду додому! Мама тільки й спромоглася крізь зуби процідити холодно: «Аня, вибач…»
Такою непотрібною, як у той момент, дівчина ще не почувалася. Це зараз вона гірше звіра для родичів. А тоді була ображеним, злим, розчарованим і ненависним підлітком. Нікому не потрібним. Каже, що все можна було б зробити інакше. Але на той час перебувала у стані, коли людина здатна на все.
«Не можу говорити про сплановане вбивство. Були у відчаї сказані мною слова. Вони були підхоплені. А насправді, я хотіла чим пошвидше кудись втекти від бабусі, переїхати до Києва, наприклад, але вбивати не планувала».
Фразу про намір вбити себе або бабусю почув Артем. Власне, було для нього й сказано.
«У той день я гуляла з друзями, Артем мене зустрів біля будинку, ми сильно посварилися і я попросила його залишити мене саму. Він пішов додому, а я — у сусідній під’їзд. Я… Я не хотіла жити. Артем побачив та здогадався по мої наміри. Спіймав мене в останній момент. Я плакала, а він заспокоював мене. Говорила йому про те як втомилася, постійно роблю все не так, що нікому не потрібна. Отоді й прозвучала фраза: «Я або себе вб’ю, або її». Зараз я розумію, що ці слова не були сплеском миттєвих емоцій, але стали підсумком накопиченого, роками вистояного гніву».
Через кілька днів він написав Ані у месенджер: «То що? Не передумала?»
Аня переконує, що злочин не був спланованим. Проте факти вказують, що 16-річна дівчина таки готувалася до вбивства.
Вбивали вперто, безжально і жорстоко
Як і планувалося, опів на сьому ранку в кімнату зайшла бабуся, миттєво на її голову посипалася серія ударів. Потужних та сильних. Жінка впала, просила не бити більше, бо їй болить. Намагалася розбудити онуку, але та імітувала міцний сон, як і домовлялася раніше з Артемом.
Раптом на обличчя жінки впало покривало — Артем намагався задушити нещасну, проте вона сильно пручалася. Неповнолітній вбивця навіщось, змінюючи голос, почав бесіду із жертвою, мовляв, хотів викрасти вашу онуку, побив вас, щоб не перешкоджали.
У спробі врятуватися бабуся спробувала відкупитися. Запропонувала убивці гроші та попросила принести їй склянку води. Якраз і онука прокинулася, одразу пішла у ванну набрати воду, щоб потім змити сліди злочину. Вона ж то добре знала про марність бабціних благань, адже результатом мало бути єдине — смерть ненависної родички.
Якоїсь миті, поки вбивць не стало у кімнаті, бабуся зіп’ялася на ноги й кинулася на балкон кричати про допомогу. Але міцна рука схопила її за волосся й з силою кинула об підлогу.
На вулиці світало. Артем щосили вдарив по голові лежачу жінку табуретом. Нещасна залишалася живою. Тоді вбивця повів жінку та змусив лягти у наповнену ванну. На кухні взяв сковорідку, Анна передала йому ніж.
…На голову бабусі обрушився нищівний удар сковорідкою. На груди, руки, тіло колючим градом посипалися удари ножем (судово-медичний експерт потім нарахував таких близько 12). Неймовірно, але жінка не померла.
Артем повернувся на кухню за іншим ножем, з тонким клинком. Ним продовжив вбивати свою жертву. Колото-різаних поранень нанесених цим ріжучим предметом нарахували аж 42.
- Аня, коли ви виходили з квартири, бабця точно була мертвою?
- Люди з перерізаним горлом рідко виживають.
Переповідаючи журналістам свою жорстоку історію, Анна розплакалася єдиний раз. Відповідаючи на запитання про те, чи було у них з Артемом кохання – у відповідь з Аніних очей ллються сльози.
«До свого поламаного життя, я зламала і його долю. Він називав нас близькими друзями. Говорив, що я йому наче молодша сестра, поруч якої він опинився, коли стало вкрай необхідно. А я його дуже сильно любила. Він був дорогою мені людиною. Зараз у нього все добре. Інше життя. Дівчина. Бачу, він щасливий і я чесно рада за нього. Вдячна Артему за все, що він зробив для мене. Ця історія була між двома: мною і бабусею. Артема не мало там бути взагалі, натомість він став виконавцем. Шкода, вже ніколи не скажу йому особисто: єдине про що я жалкую — що до злочину причетний і він».
- Але рідну людину ви вбивали годину. Не в моментному сплеску злості чи у стані афекту — 60 довгих хвилин ваша бабуся страждала, благала зупинитися, а що відчували ви?
- Порожнечу. Повну порожнечу. Нічого не відчувала. Ніяких емоцій.
«Порожнеча. Нічого. Ніяких емоцій. Я стояла, курила і розуміла, що вона померла. Зайшла у ванну, побачила її мертву, розвернулася і пішла збирати деякі речі. Все.
Пережите від неї в минулому напевно, закрило можливі страх, жаль, співчуття. Вибухнула моя остання крапля терпіння. Після всього ми поїхали до хлопця, дорогою попросила його купити алкоголь, випила склянку і лягла спати. Все. Сліз і страждань не було. Я знала, що нас посадять. О пів на дев’яту ранку ми мали йти на вокзал, щоб виїхати кудись. Але о 7:30 в кімнату зайшла опергрупа».
Нове життя – нова формула щастя
Зараз Аня починає життя наново і каже, що відтепер нікому не дозволить перетинати її особистий простір, ніхто не буде її контролювати, а тим більше, підіймати руку. Трохи заздрить людям – вони емоційні. Радісні, злі, вміють любити.
«А я розумію, що якогось спектру емоцій позбавлена назавжди. Наприклад, не відчуваю злості, ненависті, жалю».
Щодо планів на майбутнє – вони у Анни є. Вона хотіла б створити власний бренд одягу. Ненавидить сидіти у чотирьох стінах, планує свій час, щоб між походами на виставки, зустрічами з друзями та буденними справами не залишалося багато вільного часу.
«Щастя — це не про гроші, не про кохану людину поруч. Основний компонет щастя — особисті відчуття в серці і голові. Я жива, маю день і ранок, кайфую від того, що можу подивитися у небо».
Щаслива Аня хоче дарувати людям класні емоції, байдуже чим – музикою чи малюванням, жити життя з котом і новим саксофоном, бо це і є для неї справжнім щастям.
А ще вона має справи у Броварах. Їй дуже треба сюди приїхати, але не може. Каже, заважають емоції і в останній момент вона чомусь виходить з маршрутки.
******************
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду хлопця і дівчину визнано винними та засуджено їх до 14 років позбавлення волі. Обидва вийшли на свободу через сім років перебування в СІЗО. Чому так – пояснює голова Бориспільського суду Дмитро Ткаченко.
«У грудні 2023 року суд завершив розгляд резонансної справи за обвинуваченням двох молодих людей у вчиненні жорстокого вбивства, підпалу та заволодінні чужим майном. Обвинувачених засуджено до позбавлення волі на 14 років. Суд також застосував “закон Савченко” і у строк покарання їм було зараховано строк попереднього ув’язнення з моменту затримання – 1 день за два дня позбавлення волі.
За допомогу у підготовці матеріалу, журналіст дякує голові Бориспільського міськрайонного суду Дмитру Ткаченку.
