Вчора, 1 грудня, Президент України Володимир Зеленський доручив Раді національної безпеки та оборони, винести на розгляд Верховної Ради законопроект щодо унеможливлення діяльності в Україні афілійованих з росією релігійних організацій
Багато хто сприйняв це як початок заборони Української Православної Церкви московського патріархату на території України. Але навряд чи цей процес закінчиться забороною УПЦ. Мова скоріше йде про декілька варіантів, кожен із яких передбачає прийняття рішення кожною окремою церковною громадою, тобто церквою, рішення про те, що робити далі.
З початком широкомасштабної війни росії проти України почалися переходи парафій. Але не завжди приймалося рішення на загальних зборах громади щодо переходу до ПЦУ. Переважно це відбувалося в селах, на відміну від міст, де процес майже не рухається. Іноді прихожани приймали рішення щодо створення «незалежної» громади, тобто такої, яка нікому не підпорядкована. Така церква не має єпископів і за канонами вона є розкольницькою.
У московському патріархаті є декілька течій. Одна з них хоче отримати ще один Томос та проводила відповідні зустрічі в Стамбулі з керівництвом Вселенського патріархату. Але офіційна відповідь на це їм вже була надана – у країні може бути лише тільки одна Помісна церква. І в Україні такою є Православна церква України на чолі з Блаженнійшим Епіфанієм.
Друга група в УПЦ вважає, що потрібно розірвати зв’язки з москвою, проголосити себе автокефальною, тобто незалежною церквою, не маючи на це благословення патріарха Варфоломія. Але в такому разі московський патріархат стає на місце Київського патріархату, який довгий час вони ж самі називали «розкольниками».
Таким чином процес розірвання стосунків українських релігійних організацій буде лише стартом для подальших подій, де кожен прихожанин буде обирати чого він хоче в подальшому. Але це, у будь-якому випадку, прискорить процес становлення ПЦУ, як єдиної помісної церкви України.
Студент Київської православної Богословської академії Олексій Дорошенко
