«Верховна Рада України від імені Українського народу – громадян України всіх національностей, виражаючи суверенну волю народую… приймає цю Конституцію – Основний Закон України», саме такі слова записані в преамбулі Конституції України
От тільки хто визначає, що саме воліє народ? Наприклад, народ вимагає зняти депутатську недоторканість, відсторонити олігархів від влади, подолати корупцію. Натомість, політики під егідою змін до Конституції… ділять повноваження. Так чию ж волю насправді відстоюють парламентарі? «Громадський ревізор» проаналізував, що чекає на Україну в цілому та Бровари зокрема в разі прийняття змін до Конституції щодо децентралізації влади, які були попередньо схвалені народними обранцями 31 серпня.
Всякий кравець на свій аршин
Конституція України ще зовсім юна. Їй всього 19. Можливо, саме через молоді літа жоден з новітніх політиків не відчуває її авторитету як Основного Закону і хоче неодмінно переписати. Згадаємо прийняті зміни 2004, 2010, 2011, 2013, 2014 років, а скільки ще проектів «провалили» в парламенті. Свій слід в конституційному процесі залишили усі президенти постконституційного періоду – Кучма, Ющенко, Янукович. Настала черга Порошенка.
Але історія – річ уперта та незаангажована. Вона показує, що всі пропоновані зміни насправді мали одну спільну мету – перетягнути побільше повноважень на себе. Крім того, події в Україні відбуваються досить циклічно. Президент отримує широкі повноваження – лунають звинувачення в узурпації влади – відбувається революція – приймаються зміни до Конституції. І так по колу, на догоду політикам, які тільки-но прийшли до влади.
Красива обгортка для гіркої пілюлі
Головна мета децентралізації влади – залишити більшу частину повноважень, а основне – фінансів для їх реалізації на місцях.
Адже в реаліях сьогодення, щоб зробити щось корисне в своєму місті, місцевій владі треба мати на це кошти. Проте левова частка податків йде повз місцеві бюджети в державний. Громади ж вимагають, щоб влада на місцях дороги асфальтувала, під’їзди ремонтувала, школи, садочки, лікарні фінансувала. Виходить, що повноваження є, а коштів на їх використання немає. Тож, якщо міста розвиваються, то лише всупереч системі, а не завдяки їй.
На перший погляд децентралізація – дуже правильний крок. А що ж ховається за цією назвою у проекті змін до Конституції? Замість того, щоб розмежувати повноваження між державою і владою на місцях, як це відбувалось під час децентралізації влади в країнах Європи, проект змін до Основного Закону надає Президенту право зупиняти дію будь-якого рішення, прийнятого головою громади (ред. – зараз це міський голова) чи місцевою радою (ред. – зараз це міська, районна чи обласна рада). Далі Президент звертається до Конституційного Суду щодо перевірки законності такого рішення. При цьому глава держави зупиняє повноваження голови громади чи місцевої ради та (увага!) призначає тимчасового державного уповноваженого. Фактично вводить пряме президентське правління на певній території.
Як бачимо, Конституційному Суду відведена традиційно сумнівна роль – приймати політичні рішення. Давайте лише згадаємо, як один і той самий склад суддів в грудні 2013 року визнає конституційними диктаторські закони Януковича, а в липні 2015‑го надає зелене світло проекту змін до Конституції.
Крім того, широко розрекламована ліквідація районних та обласних державних адміністрацій також виявляється повною профанацією. Адже на рівні районів та областей з’являться «префекти» – представники Президента на місцях. Фактично це ті самі голови районних адміністрацій та губернатори. Цікаво, що виборною ця посада не стане. Як і зараз, цих чиновників призначатиме і звільнятиме Президент. По суті, «смотрящие» часів Януковича стануть цілком законними державними службовцями! І ці суб’єкти мають не абиякі повноваження. Зокрема, вони, як і Президент, можуть зупиняти акти місцевих рад та голів з мотивів їх невідповідності Конституції та законам України.
Тобто, як би абсурдно це не звучало, проект по децентралізації влади є проектом жорсткої централізації. Коли Президент України одноосібно буде втручатися у справи будь-якої громади, приміром, у Львові чи Броварах.
Паралельно пропонується створити трьохрівневу систему адміністративно-територіального устрою. Міста і села об’єднають в громади, громади – в райони, а райони – в регіони. При цьому кількість районів та громад зменшиться в рази (див. малюнок).
До речі, ідея провести адміністративну реформу – не нова. В 2005 році в уряді навіть ввели посаду профільного віце-прем’єр-міністра. Тоді цей проект викликав значне суспільне несприйняття та не був реалізований. Основні складові тодішньої реформи, як і нинішньої, також зводились до зменшення кількості місцевих рад та об’єднання населених пунктів з метою побільшання громад і створення міст-районів. Але зараз думка суспільства мабуть не так важлива для влади.
Перемога понад усе?
Сьогоднішній процес змін основного закону відбувається в «кращих» традиціях української політики часів Кучми чи Януковича. Аби уникнути всіх помилок минулого, зміни до Конституції мали б прийматись за результатами загальнонаціональної дискусії. Однак цього не відбулось. В черговий раз, замість громадського обговорення, бачимо таємні кулуарні домовленості, «ламання через коліно» депутатів, тиск та навішування ярликів.
Та й діалог з експертами був більше імітацією. Президент створив Конституційну Комісію для розроблення проекту змін. Але в ЗМІ вже розповсюдили інформацію, що остаточний проект, який винесли на розгляд Верховної Ради, членам Комісії надали… за 30 хвилин до того, як вони мали його схвалити «в цілому».
Але найбільш тривожний сигнал – що задля підтримки законопроекту в сесійній залі Президенту довелося домовлятися з Опозиційним блоком та депутатськими групами, більшість яких сформована із колишніх «регіоналів». У власних «бійцях» БПП сумнівів мабуть не було! Вони вже навчені здіймати руки до гори не гірше за своїх «попередників». До речі, броварський нардеп Різаненко вкотре не тільки продемонстрував свою відданість партії, проголосувавши «ЗА», а й став чи не «рупором конституційної реформи». Аж так завзято наш обранець прийнявся захищати конституційну реформу на телебаченні та в соцмережах! Так і згадується прислів’я, що саме злодій голосніше за інших кричить «Тримай злодія!».
Але маємо те, що маємо. На табло ВР цифра «265» голосів «ЗА»! Рішення прийнято, 3 фракції з 5 учасників демократичної коаліції голосували «ПРОТИ». Внаслідок одна з них вже покинула лави коаліції. Попереду голосування у другому читанні та в цілому. Далі буде.
Захар Макінтош
