Серед ночі на перехресті вулиць Покровської та Зеленої іноді з’являється темна постать. Вклякає, комусь молиться, робить дивні рухи, наче проводить магічний ритуал — це моторошне дійство у виконанні… священника не раз лякало сусідів. На ранок вони під власними парканами знайдуть кістки тварин, скло, інший різноманітний мотлох. Тому говорити з журналістами «під запис» люди остерігаються
«Це страшна людина. Він кості розкидає, шприці отут. Не хочу говорити, зрозумійте мене», — відвертається від об’єктива чоловік. Цей сусід — один з тих, кому священник пригрозив анафемою, відлученням від Церкви, хоча сам у храм давненько заходив: його патріархат набув ворожих українцям ознак, і саме це, кажуть, спровокувало у батюшки стільки хвороб, що майже не виходить з дому. Він, троє дітей та дружина живуть коштом сімейного «бізнесу» — сортуванням сміття.
Побутові відходи звозять до будинку вантажівками, вивантажують просто під ноги перехожим. «Не сміття, а вторсировина», — заперечує власниця цього «добра» пані Олена, коли сусіди просять прибрати вулицю і припинити сортування відходів серед житлових будинків. Поки Олена сортує, люди навколо потерпають від навали мух, пацюків, та смороду. Але на зауваження чують одне: «Анафему проголошу!»
«Вони, бачте, вважають, що інакше гроші заробляти не вміють. Сортують сміття. Самі збирають, привозять сюди і сортують. Я стомився боротися з пацюками. Постійно купую отруту, але воно не припиняється. Власниця спочатку обіцяла, що вивчить, поставить на ноги синів — все припиниться. Але діти виросли, вже працюють, а сміття, як було повно, так і є», — скаржиться мешканець вулиці Покровської Володимир.
Проте не всі жителі страждають через сміттєзвалище під вікнами. Мешканцям віддалених будинків навпаки дуже зручно викидати сміття саме сюди:
«Хотіла сюди пляшки висипать, так вас принесло, — буркотить на адресу журналістів жінка з повними пакетами пластику. — Злидні вони. Нещасні, які заробляють собі на хліб отим. Мені сміття не заважає. Зараз війна — хто як може так і виживає», — стає на захист «підприємців».
Зрештою, усі погоджуються на тому, що Олена робить корисну справу: дерево до дерева, органіка — до органіки, пластик — до пластику. Нехай би орендувала собі територію подалі від людського житла і працювала там. Але сусідам Олена вкотре обіцяє скоро-скоро все прибрати, натомість уночі під вікнами гуркотить чергова вантажівка.
«Ми не хочемо жити серед звалища», — звернулися до влади за допомогою мешканці вищезгаданих вулиць. І начальник відділу контролю за станом благоустрою Михайло Черняк вкотре телефонує Олені. Вкотре, бо спілкувалися раніше. Наприклад, останню обіцянку прибрати вулицю, Черняк з вуст Олени чув 1 липня. Цього разу по той бік слухавки лементування долітало таким щільним потоком, що пан Михайло заледве спромігся додати кілька слів.
«Я одненька маленька жінка, розумію, що сусіди багаті нажалувалися. Я відкручую кришки з пластику і віддаю на дрони, — борониться Олена. — Я збираю срачі всього города і доводжу їх до пуття. І моїм багатим сусідам це не подобається. Давайте так: до Покрови, до 14 жовтня я все приберу», — вкотре обіцяє вона.
Врешті телефонна розмова завершується Олениним урочистим: «Даю слово, що я приберу. 14 жовтня там нічого не буде».
…Ані 14, ні 15-го числа нічого не змінилося. Сміття досі незрушними валами оточує будинок священика.
За словами начальника Управління інспекції та контролю, — сміття таки приберуть повністю. Наближчими днями чисткою вулиці займуться комунальники. Позаяк кучугури відходів давно не поміщаються у дворі, через те розлізлися за межі огорожі, горе-господарям доведеться нести адміністративну відповідальність за самозахоплення території та порушення правил благоустрою. А також — оплатити комунальним працівникам послуги з прибирання та вивезення сміття.
Та чи довго вулиця залишатиметься чистою? Про це хотіли б запитати у пані Олени, але вона журналістам не відчинила.
